Аврамов Іван Іванович
Офіційна біографія
Народився 2 вересня 1965 року в с. Калчева Болградського району Одеської області.
Освіта
1983 рік — закінчив середню школу;
1988 рік — закінчив Одеський інститут народного господарства (наргосп).
Компромат
Як люди Юри Єнакієвського захопили і знищують ринок «Столичний», — розслідування
«Столичний», найбільший продовольчий ринок країни, вже рік утримується людьми з орбіти колишнього гаманця Януковича — Юрія Іванющенка, більш відомого як Юра Єнакієвський, і вже зараз опинився на межі банкрутства, від якого постраждає як держава, так і сотні тисяч підприємців та клієнтів. Про те, як соратник Януковича заволодів активом, і яким чином вимиває з ринку гроші — у журналістському розслідуванні, що вийшло на 24-му каналі.
Знищення ринку «Столичний» розслідування журналістів:
Як з’ясували журналісти, Іванющенко та його партнер Іван Аврамов потрапили до переліку засновників ринку ще 2012 року, коли власники ТОВ «Аграрний маркетинговий центр» (засновник ринку «Столичний») отримали пропозицію, від якої не можна було відмовитися, — і продали за 44 тисячі гривень по 35% своїх часток офшорній компанії Goodlight Capital Ltd, бенефіціаром якої з 2014-го року є такий собі Олександр Стельмах. За інформацією зі ЗМІ Goodlight Capital Ltd належить Юрію Іванющенку та його партнеру Івану Аврамову. Таким чином, за 44 тисячі гривень компанія з орбіти Іванющенка отримала майже 55% власності величезного ринку. Не вклавши туди жодної копійки.
Власники та бенефіціари Goodlight Capital Ltd:
До 2019 року Іванющенко та Аврамов не втручалися в операційну діяльність ринку, бо після Революції Гідності покинули територію України через імовірне переслідування правоохоронними органами, розповідають активісти. Після того як «Столичний» вийшов на рівень прибутковості, актив, очікувано, зацікавив бізнесменів. У лютому 2020-го мажоритарний акціонер несподівано для всіх змінив керівництво ринку. Олексія Чумака, успішного менеджера, який «Столичний» будував і розвивав, змусили піти. Замість нього поставили свою людину. Незаконно — стверджують юристи міноритарних акціонерів.
— 18 лютого 2020 року без повідомлення мого довірителя було проведено збори власників ринку «Столичного», на яких незаконно змінили директора ринку. Того ж дня новий директор вивів з рахунку ринку «Столичного» весь прибуток, який було отримано за 2019 рік. Це близько 25 мільйонів гривень, — каже Олег Мусієнко, адвокат компанії «Сучасні ринкові інновації» (співвласник ринку «Столичний»).
Лише за перший місяць на посаді новий директор Рустам Абдукадиров загнав ринок у величезні борги і поставив його на межу банкрутства, розповідають експерти. Зокрема, було підписано дві угоди з нікому не відомими одеськими компаніями «Еліт Торг Компані» і «Надія» на поставку металоконструкцій на загальну суму майже 175 тисяч гривень. Товар ринок так і не отримав, але одеські фірми звернулися до господарських судів із позовами про стягнення з ринку заборгованості. Також, 8 квітня 2020 року ринок «Столичний» придбав у ТОВ «Донбаська вугільна компанія» (кінцеві власники — Юрій Іванющенко та Іван Аврамов) сумнівні інвестиційні сертифікати на загальну суму 98 мільйонів гривень.
На цьому Абдукадиров не зупинився, розповідають експерти. Восени 2020-го всю операційну діяльність «Столичного» перевели на новостворену компанію «Продовольчий хаб Столичний», фірму зі статутним капіталом у 10 тисяч грн. Відтак, усього за два місяці на ринок «поклали» майже 300 мільйонів гривень фіктивних боргів, забрали всі доходи від операційної діяльності та перевели ледь не всі розрахунки в готівку, з якої не сплачуються податки (5 мільйонів податкового боргу на 1 грудня 2020 року), а гроші, зокрема, можуть іти на фінансування війни на Сході. Уже зараз колись успішне підприємство опинилося на межі банкрутства.
На сьогодні в столичних судах — близько 20 справ щодо ринку «Столичний». Активно допомагає Іванющенку та його менеджерам навіть міністр юстиції Денис Малюська та його заступниця Ольга Оніщук, стверджують активісти. У грудні 2020 року акціонери ринку «Столичний» звільнили Рустема Абдукадирова з посади директора, але Денис Малюська оперативно, лише за один день, одноосібно розглянув скаргу Рустема Абдукадирова і поновив його на посаді директора. Також, 22 січня 2021 року, у неробочий час, о 20:46 Денис Малюська заблокував стягнення на користь одного з кредиторів ринку кредиторської заборгованості, яка була забезпечена іпотекою, а саме павільйоном «Овочі-фрукти». Збитки, завдані кредиторам, 40 мільйонів гривень.
Конфлікт Іванющенка з Януковичем
На початку 2012 року Іванющенко та Абрамов покинули країну після того, як Шевченківський районний суд Києва дозволив податковим органам перевірити рахунки пов’язаних із ними підприємств, повідомляв «Фокус».
За інформацією видання, інтерес податкової викликало те, що компанія «Інвестбудсервіс» виграла тендер на поставку труб для держпідприємства «Укргазвидобування» на суму 157 млн грн. Також податкову зацікавили компанії-посередники ТОВ «Енерго Інвест Холдинг» і ТОВ «Макроком». Формально зазначені компанії з Іванющенком не пов’язані.
У складі головного слідчого управління Державної податкової служби діє група слідчих з розслідування ухилення від сплати податків комерційними структурами, за змовою з посадовими особами низки державних міністерств і відомств. Усі ці розслідування об’єднує одна особливість — підозрювані чиновники перебували «у відносинах» зі структурами «Юри Єнакієвського» та «Івана Івановича» Аврамова.
У розпорядження ZN.UA потрапило рішення Шевченківського районного суду Києва від 30 січня 2012 року, з якого випливає, що податкова міліція викрила масштабну і зухвалу злочинну схему монополізації імпорту цілої групи товарів однією комерційною компанією у змові з посадовими особами митниці та безпосередньо з Тетяною Б., генералом Митної служби України, яка в лютому-грудні 2011 року була начальником найбільшої в країні Південної митниці.
Уривок із розслідування податкової міліції:
(У нижченаведеній постанові рішення суду вона фігурує під псевдонімом ОСОБА_4.)
За даними джерел видання, для слідчих податкової не є таємницею схеми роботи концерну «Укрспирт», купівля труб «Нафтогазом», імпорт товарів широкого вжитку та продуктів харчування.
Згідно з наявним документом, слідчий з особливо важливих справ Володимир Пасюков за погодженням із першим заступником генерального прокурора Євгеном Блажівським направив подання про проведення обшуку на квартирі, де проживає службова особа СП ТОВ «УСРРК» у рамках кримінальної справи №69-140. «Українська східна рибна компанія» — найбільший імпортер риби.
У її керівництва податкова мала намір вилучити носії інформації, цінності та гроші, здобуті злочинним шляхом. Подання слідчого підтверджує всі ті звинувачення, які впродовж минулого року неодноразово висували різні бізнесмени на адресу співробітників Служби безпеки та Держмитниці. Ось як працював понад рік, за даними слідства, незаконний імпорт, кришований угрупованнями, пов’язаними з кримінальними структурами та державними чиновниками.
Читаючи подання слідчого, слід нагадати, що з 20 серпня 2011 року в Південній митниці Служба безпеки України розпочала спецоперацію по боротьбі з контрабандою, яка триває й донині. Як писало видання, боротьба з контрабандою у вигляді тотального «шмону» контейнерів «незговірливих» бізнесменів не привела ні до чого, крім створення контрольованих потоків імпорту. Судячи зі схеми, точно так само може бути організовано роботу і в інших галузях імпорту в Україну. Тому вибачте за довгу цитату, найприголомшливіше і вибухонебезпечніше в зазначеному тексті саме те, що, судячи з тексту, ці звинувачення належно оформлені як матеріали кримінальної справи, а не є журналістськими вишукуваннями.
Перший крок на захист тіньового імпорту і високопоставлених фігурантів зробив Шевченківський суд Києва. Незважаючи на всі вищевказані аргументи, на документи оперативно-розшукових служб, суддя Андрій Трубніков (той самий, що судив Тимошенко в камері СІЗО) визнав доводи слідства… недостатніми і відмовив у проведенні обшуку в квартирі обвинуваченого.
За даними ZN.UA, СБУ не почала слідство за статтею «боротьба з корупцією» і не порушила справу проти Тетяни Б.
Нагадаємо, податкова порушила ці питання тільки в рамках справи про несплату податків.
Сам факт проведення слідства податковою службою, у сферу компетенції якої безпосередньо не входить контроль митниці, показує: команда Віктора Януковича в особі групи Олександра Януковича та Сергія Арбузова має намір зробити контрольованими ті фінансові потоки, які група «Юри Єнакіївського» та його заступника з питань митниці «Іван Івановича» два роки старанно ховала в тінь.
ZN.UA звернулося до Держмитниці із запитанням: які висновки зроблено після порушення кримінальної справи, в якій розкрито факти, що свідчать про ймовірну причетність генерала Тетяни Б. до корупції? Отримали офіційну відповідь: «Наразі жодних доказів причетності Тетяни Б. до будь-яких правопорушень не надано. Жодних офіційних запитів щодо діяльності посадових осіб Південної митниці з боку слідчих органів за вказаною темою не надходило».
Нині Тетяна Б. працює на посаді заступника директора організаційно-розпорядчого департаменту митниці. Це означає одне: незважаючи на судові тяжби, від зміни чиновницьких доданків суми і схеми не змінилися.
«Смотрящий» за Одеською областю
Івана Абрамова багато спостерігачів називають «смотрящим» за Одеською областю. І незважаючи на те що позиції його і його партнера Юрія Іванющенка трохи похитнулися, Аврамов має досить потужне лобі в органах місцевого самоврядування.
Так, ставлеником Аврамова називали екс-віце-мера Одеси Олександра Орлова. У кулуарах міськради кажуть, що саме Орлов свого часу був головним лобістом одного з проєктів Генплану Одеси, який легалізував точкову забудову схилів і парків. Але труднощі, з якими зіткнулися Аврамов і Іванющенко на початку 2012-го року зірвали цей план: поки бізнесмени були за кордоном, мер Одеси з подачі губернатора звільнив Орлова.
Також портал «Компромат1» писав про те, що за свою недоторканність Іван Аврамов заплатив Арсенію Яценюку 50 мільйонів доларів:
Віце-мера Кирила Шаламая також вважають людиною «смотрящого» за областю. Багато в чому саме завдяки союзу з Шаламаєм і його покровителями Олексію Костусєву вдалося взяти під контроль Одеську міськраду, здолавши політичного супротивника — нардепа Геннадія Труханова.
Крім того, на Івана Аврамова орієнтується і вагома частина депутатів міськради — як приклад можна навести голову земельної комісії міськради Дмитра Кота. Одеська облрада також часто діє в інтересах Аврамова та Іванющенка: за інформацією ЗМІ, саме вони стоять за київською фірмою «Спецводобуд», яка отримала в оренду в грудні 2011-го року 13 квадратних кілометрів Одеської затоки — компанія планує організувати тут видобуток піску.
Вельми серйозним впливом Аврамов володіє і на Одеську облдержадміністрацію — сам губернатор Одеської області Едуард Матвійчук вельми чуйно прислухається до думки настільки «авторитетної» людини.
«У кожному регіоні є своя людина, яка вирішує це питання. Наглядачем за одеським регіоном і тим, хто вирішує питання, є відомий в Одесі, та й у Києві, бізнесмен Іван Іванович Аврамов. Я його знаю, напевно, років 14-15, коли Аврамов ще був бізнесменом «одеського розливу». Потім він став бізнесменом «донецького розливу», — розповідав одеський бізнесмен, власник одеського заводу «Стальканат-Силур», який очолював свого часу обласну організацію партії «Фронту змін», Володимир Немировський. — Він сидів в Одесі, торгував металом. Можливо, навіть успішно. Наскільки я знаю, потім він став співпрацювати з донецькими хлопцями: вугільні схеми, коксові схеми».
Напередодні від’їзду Аврамова через перевірки податківцями рахунків пов’язаних із ним підприємств він зустрівся з кореспондентом «Форбса» в офісі в пров. Рильському, 4 (там де офіс Юрія Іванющенка). Під час зустрічі бізнесмен спростував звинувачення власника одеського заводу «Силур-Стальканат» Володимира Немировського в тому, що саме Аврамов за допомогою правоохоронних органів захоплює завод. Також Іванющенко телефоном сказав журналісту, що «повною маячнею» є розмови про те, що він нібито забрав частку акцій підприємства «Нібулон» у його власника Олексія Вадатурського.
Позбавлення звання почесного консула
У грудні 2018 року уряд Болгарії позбавив бізнесмена Авраменка Івана Івановича звання почесного консула. Таке рішення влада болгарської держави щодо українського підприємця ухвалила на підставі того, що Аврамов не діє в інтересах України, що, зі свого боку, негативно позначається на іміджі Болгарії. Про це заявив болгарський міністр закордонних справ Даніель Мітов.
Чиновник зазначив, що Іван Аврамов не може залишатися почесним консулом їхньої країни, бо надає підтримку сепаратистам на Сході України, а також входить до злочинної олігархічної структури (так званої «Сім’ї»), лідера якої (Віктора Януковича) усунуто від влади.
Як зазначалося в одному болгарському виданні, український дипломат входив до списку 50-ти найбагатших українців (його статки оцінювалися експертами приблизно в 352 мільйони доларів). Крім цього, він перебував у тісних ділових стосунках із «Сім’єю», яка контролювала рух контрабанди алкоголю, володів вугільною корпорацією «Donbasholding» і кількома заводами зі збагачення вугілля, а також керував газовою компанією в Луганську.
На підставі всіх цих даних болгарський уряд ухвалив рішення звільнити Івана Івановича Аврамова від обов’язків і прав почесного консула Болгарії, що зі свого боку зняло з дипломата імунітет і відкрило українській владі можливість провести повноцінне розслідування і притягнути бізнесмена до кримінальної відповідальності.
Статки та джерела доходів
У 2012 році Аврамов увійшов до «Золотої сотні» українських багатіїв за версією видання «Корреспондент», посівши в рейтингу 97 місце. Його статки було оцінено в 46 мільйонів доларів. До 2013 року олігарх помітно розбагатів: за даними журналу «Фокус», експерти оцінили капітали бізнесмена в більш ніж 350 мільйонів доларів, поставивши його на 45 місце в списку найвпливовіших людей України.
Активи Іванющенка та Аврамова:
Важкий метал
За мізерною інформацією з різних джерел Skelet.Info, комерцією (фарцовкою) Іван Аврамов захопився ще в студентські роки — адже Одеса здавна була південними воротами надходження в СРСР імпортного ширвжитку (як легального, так і контрабанди). Тоді ж кмітливий юнак зрозумів, що набагато вигідніше продавати не заморські «шмотки» за радянські рублі, нехай і за спекулятивними цінами, а вітчизняні цінності за долари. Однак доступу до одеського потоку контрабанди, що вивозиться (антикваріат, ікони, коштовності), у нього не було.
Але його виручив «вітер змін», що подув у країні. Відразу після закінчення вишу Іван Аврамов зайнявся «кооператорством», шукаючи канали виходу на експорт радянської сировини через різні СП. І до початку 90-х Іван Аврамов знайшов свою нішу — він зайнявся вивезенням спочатку кольорового металобрухту, а потім і більших партій чорних металів. Ось тут і відбулося його ділове знайомство з Юрієм Іванющенком — кримінальним авторитетом з Єнакієвого, тоді відомим під прізвиськом Юрець Малий, а пізніше як Юра Єнікієвський. До слова, вже тоді в «бригаді» Іванющенка перебував Анатолій Зуєв — кум Віктора Януковича.
Іванющенко теж зайнявся металами: на Донбасі металургійних заводів було повнісінько, а ось збут їхньої продукції на початку 90-х загальмувався. У пошуках виходу на іноземних покупців Іванющенко і знайшов спільну мову з Іваном Аврамовим: як то кажуть, у нас товар — у вас купець! Послуги Аврамова виявилися такими доречними, що Іванющенко одразу зробив його своїм діловим партнером, а згодом і найбільш довіреною особою. У Іванющенка, який не надто розуміється на тонкощах економіки, він став відігравати роль такого собі партнера-бухгалтера, який насамперед дуже займається «чорною бухгалтерією» і заплутаними схемами. Ось так і склався їхній дует.
Але одним металом справа не обійшлася. «Тіньова» Одеса першої половини 90-х являла собою величезну комунальну квартиру в “п’яти вимірах” — тобто паралельно існували суто злодійська Одеса, контрабандна Одеса, Одеса напівлегального бізнесу, корупційна Одеса тощо. І кожна була розділена між десятками «князьків», над якими височіли «смотрящі», що змінювали один одного. Ось чому таких «смотрящих» в Одесі завжди було кілька: свого «смотрящого» суто за кримінальним світом ставили злодії, свого — ті, хто кришує контрабанду і тіньовий бізнес ОЗУ, були «смотрящі» і від корупційної влади. І Юрій Іванющенко, який тоді якраз вчасно порвав з єнакіївським угрупованням братів Долідзе, які почали війну з донецьким угрупованням Аліка Грека, почав придивлятися до Одеси як до нового регіону свого впливу. Його насамперед зацікавила контрабанда, що йде через Одесу і набуває дедалі ширших масштабів.
Однак середина і друга половина 90-х ознаменувалися низкою жорстких кримінальних розбірок як у самій Одесі (убивство Віктор Кулівара «Карабаса»), так і в Донецькому регіоні (убивство Аліка Грека і Григорія Долідзе). Якраз у цей період Іван Аврамов залишає Одесу і перебирається до Юри Єнакієвського, а потім вони удвох «лягають на дно» — усілякі подробиці про їхню діяльність у цей період відсутні. Але одного разу сам Іванющенко сказав про Аврамова: «У нього голова дуже світла. Для людини з Одеси розібратися з шахтами неймовірно складно, але він це зробив». А якраз у 1994-му Іванющенко став співвласником Єнакіївського коксохімічного заводу (на якому, згідно з офіційною біографією, нібито працював у 80-ті), що брав участь у схемі «вугілля-кокс-метал-експорт», і йому потрібні були власні шахти для максимального зниження собівартості вугілля. У цей період (1996-2005) Іванющенко значився президентом НВП «Алві-Інвест», що торгує всім підряд (від коксу до взуття), а ось поруч із ним маячила оповита сірим туманом фігура неназваного заступника з економіки. Існує думка, що ним був саме Іван Аврамов.
Іван Аврамов. Вугільний барон, спиртовий король
Лише 2004 року Іван Аврамов уперше відкрито з’явився на публічній сцені української економіки як скромний і мало кому відомий президент ЗАТ «Луганська вугільна компанія» (до речі, саме тому його нерідко помилково називали луганчанином). Це ЗАТ на 50% належить ТОВ «Фінансова компанія», яке зі свого боку наполовину належить Івану Аврамову. Згідно з офіційними відомостями, у всіх пов’язаних компаніях і фірмах Іванющенка та Аврамова Іван Іванович володіє контрольними пакетами лише кількох, у решті він лише співвласник, який здійснює управління. Другим співвласником цих компаній є Юрій Іванющенко або його родичі (діти). Імена інших акціонерів прямо не називаються, і лише, за уривчастими відомостями, можна дізнатися, що ними є Сергій Аврамов (як же брата залишити без доходу!), а також кілька інших ділових партнерів Аврамова та Іванющенка — наприклад, луганські бізнесмени Ігор Антімонов і Костянтин Хворостяний. Таким чином, схема ділових стосунків Івана Аврамова та Юрія Іванющенка — це майже рівне партнерство (принаймні за кількістю акцій), у якому Аврамов узяв на себе управління бізнесом, а Іванющенко здійснював його «кришування». Утім, з огляду на те, що статки Іванющенка 2012 року оцінювали в 756 мільйонів доларів, а Івана Аврамова «всього» в 252 мільйони (плюс певна частка брата Сергія), то можна зрозуміти, що не весь бізнес Іванющенка було поділено рівно навпіл з Аврамовим. До того ж у Юри Єнакієвського було безліч інших джерел доходів — участь у яких Івана Аврамова залишилася невідомою.
Журналіст Юрій Бутусов написав пост у фейсбуці про Аврамова:
Але повернемося до ЗАТ «Луганська вугільна компанія». Разом з Антимоновим вона володіла ВАТ «Луганський ремонтно-механічний завод», при цьому в Івана Аврамова в ньому була ще частка (17%) через одеське ТОВ «Украгрокомп». Також «Луганська вугільна компанія» володіє 51,77% акцій ЗАТ «Донбасхолдінг», а ось уже він, своєю чергою, володів пакетами акцій ЗАТ «Янівське» (колишня центральна збагачувальна фабрика «Янівська»), ТОВ «Групова збагачувальна фабрика “Михайлівська”, “Центральна збагачувальна фабрика ”Нагольчанська» і «Групова збагачувальна фабрика “Білоріченська”. У них мали свої частки Антімонов із Хворостяним, однак повідомлялося, що вони збиралися продати свої частки Івану Аврамову — який таким чином зосереджував у своїх руках контроль над вугільними підприємствами їхнього спільного з Іванющенком бізнесу.
Серед інших підприємств Івана Аврамова варто виділити:
ТОВ «Гранд», (Донецька область) — співвласник Болградського виноробного заводу
ТОВ «Ставр» — співвласник Єнакіївського коксохіму
ПП «Родон» (Одеса) — співвласник Болградського виноробного заводу
ТОВ «Рукан»
ТОВ «Єнакіївська транспортна компанія»
ТОВ «Депас Лтд» (Одеса)
ПП «Донбас-Одеса»
«Parrox Corporation Ltd» (Британія) — власник пакета акцій ТОВ “Промтоварний ринок” (одеський “7-й кілометр”)
Варто зауважити, що в схемах Аврамова часто використовується хитромудрий прийом, коли керовані ним фірми є власниками акцій одна одної — така собі «змія, що жує свій хвіст». Навіщо? Можливо, для того, щоб ці хвости (кінці) було важче знайти?
У 2010 році Аврамов та Іванющенко почали прибирати Одесу до рук. До цього моменту їхня могутність досягла свого максимуму. Завдяки особистим стосункам Іванющенка із сім’єю Януковича (Віктором Федоровичем і його сином Олександром на прізвисько Саша Стоматолог) він зміг отримати з рук президентської сім’ї повноваження «смотрящого» за більшістю регіонів України. Тут потрібно уточнити: українські «наглядачі» від президентів (не тільки від Януковича) головним чином «кришували» корупцію в органах управління та правопорядку, тіньовий бізнес, переділи і рейдерські захоплення, а також відігравали роль тіньового апеляційного суду. Завдання «смотрящего» — бути в курсі темних справ і корупційних схем у його регіоні, наглядати, щоб місцеві «не борзели» (поважали центр і ділилися прибутками), розрулювати конфлікти, а також використовувати свої можливості, щоб знищувати одних бізнесменів або чиновників, і за винагороду рятувати від наїздів інших. Тобто це некласичні «смотрящі» кримінального світу, а щось на кшталт неофіційних представників президента з масою неофіційних повноважень і можливостей.
У свою чергу, Іванющенко призначив Івана Аврамова своїм «смотрящим» в Одеській області. Утім, у Івана Івановича та його таємничого брата Сергія Івановича вже було достатньо й особистих зв’язків. Так, через Іванющенка вони зблизилися з сім’єю Януковичів, і особливо з Олександром — з яким у них знайшлося таке спільне хобі, як полювання на кабанів. Але головне, що їх пов’язувало — це вугільний бізнес. Коли ЗМІ писали про шахти і «копанки» Саші Стоматолога і Юри Єнакієвського, то вони дещо помилялися: партнером у вугільних схемах Олександра Януковича був «світла голова» Іван Аврамов, саме він з ними і працював — але звично поступався усією «славою» своєму компаньйонові Юрію Іванющенку, на якого оптом і посипалися всі шишки. Ось чому пізніше в публічних вугільних скандалах ім’я Аврамова практично не звучало — він скромно залишався в тіні.
Брати Аврамови та Олександр Янукович
Так ось, у 2010 році Іван Аврамов уже ґрунтовно влаштувався в рідній Одесі, насамперед прибравши до рук Південну митницю. Мало хто знав справжню широту їхніх задумів, адже митниця давала величезні можливості, проте Аврамов та Іванющенко «погоріли», можна сказати, на малому. Спочатку вони встановили свій повний контроль над єдиним монопольним виробником і продавцем в Україні етилового ректифікату ДК «Укрспирт», обклавши його своїми схемами.
Потім вони використовували можливості Південної митниці за прямим призначенням, щоб заблокувати поставки в Україну контрабандного спирту з Придністров’я, Молдови, Болгарії, Грузії — залишивши без сировини всіх виробників «паленої» алкогольної продукції. Після чого запропонували їм купувати «лівий» спирт у себе (зокрема виробництва свого Болградського заводу). А частину цього «лівого» спирту Аврамов-Іванющенко самі закуповували за кордоном і провозили своїм особистим каналом через Південну митницю. Також митницю використовували для ввезення в Україну безмитного пального (втрати скарбниці обчислювали мільярдами гривень), причому в цій справі компаньйонами Аврамова та Іванющенка стали віцепрем’єр Андрій Клюєв і ексміністр екології Микола Злочевський).
Брати Аврамови та Олександр Янукович на спільному полюванні:
Якраз на паливі вони й погоріли: у Києві розгнівалися, що Клюєв та Іванющенко «втратили краї», до того ж у них було достатньо недоброзичливців як з-поміж команди Ахметова, так і серед місцевих одеських «баронів», не кажучи вже про опозицію, яка постійно шукала прорахунки влади.
Відтоді стрімкий зліт Іванющенка загальмувався, у нього виник конфлікт із президентською сім’єю, «Укрспиртом» зацікавилася СБУ, і на початку 2012 року Іванющенко з Аврамовим навіть тимчасово покинули Україну, побоюючись серйозних неприємностей, щедро відваливши українським сайтам за видалення інформації про себе. Утім, обійшлося, і, хоча після цього вплив Іванющенка в Одесі різко впав (його посунули), а в Аврамова «відняли» Південну митницю, вони продовжили «підгортати» місто. Говорили, що цьому допомогли особисті та ділові зв’язки Аврамова й Олександра Януковича, який мав із поступливим товстуном Іваном Івановичем кращі стосунки, ніж із жорстким «дядьком Юрою».
З 2012 року стараннями Аврамова його з Іванющенком компанія «Parrox Corporation Ltd» почала збільшувати свій пакет акцій ТОВ «Промтоварний ринок», стаючи основним власником «7-го кілометра» (перший 27% пакет акцій вони буквально «віджали» у бізнесмена Віктора Добрянського в 2011 році). Контроль над одним із найбільших ринків України, через який йшов потік оптової торгівлі ширвжитком, обіцяв хороші дивіденди, причому у вигляді ніким не контрольованої «чорної готівки». Щоправда, частину його довелося віддавати на потреби Партії Регіонів — це була одна з умов президентської «сім’ї», яка дозволила Аврамову-Іванющенку «завоювати» ринок. І вони почали нещадно обкрадати «7-й кілометр».
Джерела повідомляли, що Іван Аврамов через свою довірену особу Олега Греся і директора ринку Бориса Мельничука обклали торговців новими поборами: за місце, за оренду, за право торгувати, за охорону, за комунальні послуги, а також за додаткову неофіційну послугу — захист від візитів санітарних і пожежних інспекторів. Крім цього, наприкінці 2013 року, з початком Євромайдану, коли для «донецьких» запахло смаженим, ринок перестав відраховувати плату в бюджет і підприємствам-суміжникам (Обленерго, водоканал), що стало причиною його скандального банкрутства.
Іван Аврамов. Майдан, Антимайдан і Гіркін
Ще одним старим знайомим Івана Аврамова і Юрія Іванющенка є Армен Саркісян з Горлівки. Його батько Нагапет Саркісян був дуже шанованою людиною у вірменській діаспорі міста, а ось синок у 90-ті сколотив ОЗГ, дебют якої цікавим чином виявився вельми вдалим: якраз напередодні старі горлівські банди було розгромлено силами ОЗУП (начальник Юрій Шруб’янець).
Тож «бригада» Саркісяна фактично прийшла на розчищене місце — одразу ж підім’явши під себе спочатку всю тіньову економіку міста, потім економіку взагалі, а заодно й правоохоронні органи. Чому ж «менти», які знищили горлівські ОЗУ початку 90-х, раптом спасували перед Саркісяном? Тому що той обзавівся такими впливовими друзями, як Юрій Іванющенко, а також Геннадій Узбек (колишній лідер донецького ОЗУ «люксовкіх», нині почесний президент «Union Boxing Promotion»), які зробили Саркісяна «смотрящим» за Горлівкою.
Так він отримав прізвисько Армен Горлівський, став віцепрезидентом Донецької федерації боксу, господарем ресторану «Гостинний Двір» (який став його штаб-квартирою), власником Червоноармійського машинобудівного заводу, кращим другом начальника Горлівського УВС Павла Панасюка (вже колишнього) тощо і т. п. і т. п.
До речі, ще 2013 року з ініціативи Армена в Горлівці відбулася невеличка «декомунізація»: вулицю Клокова (більшовика, активного учасника подій 1917 року) було перейменовано на вулицю… Нагапета Саркісяна. Так вдячний син вирішив увічнити пам’ять свого батька. Причому, коли колеги Skelet.Info звернулися до жителів перейменованої вулиці з питанням, чи схвалюють вони такий сюрприз, то ті лише злякано кивали — мовляв, нічого не маємо проти, залиште нас у спокої! І це зрозуміло: люди просто панічно боялися всемогутнього і жорстокого «смотрящего».
Армен Саркісян
Коли почався Євромайдан, то люди Саркісяна (спортсмени і міцні хлопці з кримінальним минулим) були «мобілізовані». Однак вони не відсиджувалися разом з іншими «тітушками» в Маріїнському парку, а брали участь у «спецопераціях», зокрема кримінальних. Зокрема, 19 січня 2014 року вони влаштували хуліганський напад на донецький Майдан, під час якого били його учасників. При цьому один із керівників нападників Едуард Полєпкін (бізнес-партнер Саркісяна) ще й ламав об коліно держаки з державними прапорами України. 26 січня люди Саркісяна на пару з прибулими «пацанами з Авдіївки», а також за участю якихось ряджених козаків розіграли в Донецьку спробу захоплення ОДА — під час якої було побито… мирних прихильників Януковича, які тихо мітингували неподалік.
А в ніч з 18 на 19 лютого, вже в Києві, як пізніше офіційно заявляли представники МВС і СБУ, саме люди Саркісяна брали участь у нападах у районі Михайлівської площі, під час яких було вбито 5 осіб, зокрема й кореспондента «Вестей» В’ячеслава Веремія. Так от, свідки зазначали, що тоді людей Саркісяна регулярно бачили біля київського офісу Іванющенка-Аврамова (провулок Рильського, 4), де в них було щось на кшталт бази і точки збору. І ось що цікаво: була інформація, що 18-19 лютого 2014 року Іванющенка в Києві вже не було, і він «зробив ноги» набагато раніше. Тобто на господарстві в офісі в ці дні перебував Іван Аврамов — який, виходить, міг координувати «роботу» цієї банди вбивць. Ба більше, одразу після цих гучних злочинів, 20 лютого, Іван Аврамов спішно покинув Україну на два тижні. Підкреслимо: втеча Януковича і його оточення почалася тільки 22 січня.
Але найцікавіше сталося потім. 6 березня Іван Аврамов повернувся до Києва, причому ЗМІ прямо писали про те, що причиною його візиту стало занепокоєння про ризик «розграбування» бізнесу Аврамова-Іванющенка в Україні. А ще за два тижні ЗМІ повідомили, що офіс на Рильського 4 продовжує роботу, при цьому його ретельно охороняють від можливого погрому з боку не в міру активних революціонерів. Журналісти з’ясували, що нова охорона офісу Аврамова представляється «самообороною Майдану» і справді є чи то людьми з угруповань братів Костянтинівських, які під час Євромайдану спеціалізувалися на охороні офісів і бутіків від погромів, чи то спеціально відібраними людьми Ігоря Кривецького, який був головним творцем і куратором «Самооборони». Ця новина шокувала ідеалістів: активісти Євромайдану охороняють офіс своїх убивць! Але прагматики не бачили нічого дивного в тому, що «наглядач» від Юри Єнакієвського отримав охорону від «братів Карамазових» (колишніх підручних лідера україно-американської мафії Аліка Магадана) або львівського кримінального авторитета Пупса. Це був виворіт Майдану — огидний, смердючий продажем, брехнею і злодійськими «договорняками».
Але на цьому історія Армена Саркісяна не закінчилася. У квітні 2014 року його люди, за словами свідків, брали участь у поваленні української влади в Донецьку і проголошенні ДНР, а потім влилися в угруповання бойовиків Ігоря Стрєлкова (Гіркіна), яке захопило Слов’янськ. Коли бойовики вирішили відступати зі Слов’янська, то люди Саркісяна не пішли разом з рештою до Донецька, а були переправлені під виглядом біженців на українську територію — після чого, за свідченням джерела, попрямували до Одеси. Де вони влаштувалися і перейшли в повне розпорядження Івана Аврамова, щоб виконувати специфічні доручення «смотрящого» за одеським бізнесом Юрія Іванющенка.
І ось ще маловідомий факт від поінформованих джерел Skelet.Info: упродовж травня-липня 2014 року, коли «пацани» Саркісяна воювали в Слов’янську проти українських силовиків, їхнім фінансуванням займалися бізнес-структури Аврамова. Від них же, за непідтвердженою інформацією, кілька місяців отримував «платню» ще один лідер бойовиків Ігор Безлер «Бєс» — колишній начальник охорони Артура Герасимова.
Цікаво, що Герасимов, який тепер очолив фракцію «Блоку Петра Порошенка» у Верховній Раді, у 2012 році йшов на вибори у складі «команди Сергія Шахова». А у 2015 році Шахов і Аврамов стали головними деталями неофіційного президентського проекту «Наш Край».
Іван Аврамов. Повернення «смотрящего»
Створена 2011 року одеським бізнесменом Антоном Кіссе, партія «Наш Край» кілька років прогнивала від політичних маргіналів, поки раптом 2015 року на неї не звернула увагу команда президента Петра Порошенка. Їй була потрібна якась противага-клон «Опозиційному блоку» — найбільш незговірливому уламку Партії Регіонів, який погрожував узяти абсолютну більшість мандатів у місцевих радах Південно-Східної України на виборах 2015 року.
Чи випадково, вибір припав на «Наш Край» Антона Кіссе? І чому буквально відразу ж її головним неофіційним куратором партії, можна навіть сказати її «смотрящим», став Іван Аврамов, який з ентузіазмом взявся за це доручення, ніби воно було умовою його реабілітації перед новою владою?
Цікаво, що одночасно з успіхами Івана Аврамова на ниві президентського проєкту «Наш Край», одразу ж з’явилася інформація про те, що «наглядач» від Юри Єнакієвського робить усе для захисту їхнього спільного одеського бізнесу. І йшлося не тільки про конфлікт за «7-й кілометр», який почав відсуджувати назад Віктор Добрянський.
Що ж, схоже Аврамов виявився незамінним для Банкової. Судіть самі: незважаючи на те, що Кіссе свого часу побував і депутатом Верховної Ради, він так і залишався провінційним одеським олігархом, а його старі зв’язки (Литвин, Бродський) до 2015 року втратили свій вплив. Навряд чи б така людина впоралася із завданням швидко просунути свою кишенькову партію на державний рівень. Але тут з’являється захеканий від старанності Іван Аврамов. І головне, що він робить — одразу ж організовує відділення «Нашого Краю» в Луганській і Донецькій областях, де у нього є великі зв’язки і знайомства. Одне тільки це допомогло партії стати одним із фаворитів виборів. Вдячності Кіссе не було меж, тим паче, що у «партайгеноссе» відразу з’явився в Одесі певний спільний бізнес.
А 2016 року Кіссе, як голова Асоціації болгарських національно-культурних товариств і організацій України (яку він просто перетворив на кишенькову організацію), клопотав перед болгарським урядом про надання Івану Аврамову… почесного громадянства Болгарії! До речі, у Кіссе вже давно є власний болгарський паспорт. І схоже, що лідерів «Нашого Краю» таке відкрите нехтування законами України анітрохи не хвилює.
У Skelet.Info не викликає подиву й те, що в Харкові осередок «Нашого Краю» очолив олігарх Олександр Фельдман. Варто згадати 2011 рік, коли з’явилися численні чутки про те, що Юрій Іванющенко хоче прибрати до рук не тільки «7-й кілометр», а й харківський «Барабашово» Фельдмана. А потім свідки повідомляли про зустріч Фельдмана з Іваном Аврамовим, причому завершилася вона вельми дружелюбно — мабуть, сторони знайшли спільний інтерес і розуміння. Після цього Фельдман особисто назвав чутки про можливе захоплення «Барабашово» Іванющенком нісенітницею, а той, зі свого боку, більше не виявляв до нього свого інтересу. Таким чином, Іван Іванович залучив у партію свого «доброго друга».
А тим часом у 2015 і 2016 роках структури Аврамова-Іванющенка, зокрема ТОВ «ЦЗФ Нагольчанська», перереєстроване в Києві, продовжували працювати і в «ЛНР», не тільки виплачуючи зарплату своїм робітникам, а й податки до скарбниці «республіки» — які йшли на фінансування сепаратистів. Але за це Аврамова навіть не посварили.
Зійшла йому з рук і епопея з «7-м кілометром». Лише до осені 2016 року Генпрокуратура знову щільно зайнялася справою Юрія Іванющенка та Івана Аврамова за фактом рейдерського захоплення акцій ринку в 2011 році. У зв’язку з цим, Аврамов навіть на деякий час покинув Україну — мабуть, розуміючи, що внести його в будівлю суду на ношах буде не під силу навіть дюжині санітарів. Однак на початку 2017 року в цю справу втрутилися серйозні перемовники: одним із них називали Григорія Суркіса, а іншим радника президента Бориса Ложкіна. Обидва перемовники мали з дуетом Аврамова-Іванющенка спільні ділові інтереси, причому в Ложкіна вони перетиналися за «Укрспиртом» — його називали наступним, після Аврамова, «куратором» цього підприємства, тож один міг посвятити іншого в дуже цікаві схеми.
І ось результат: спочатку політичний галас навколо цієї справи був зведений тільки до особистості Юрія Іванющенка, надто вже добре відомого українцям. Натомість ім’я Івана Аврамова в цьому контексті майже не згадувалося, про його минуле почали забувати, та й у розшук Аврамова навіть і не думали оголошувати.
А потім у лютому 2017 року Верховним Судом було винесено рішення про закриття кримінальних справ проти Іванющенка та Аврамова. Зрозуміло, що стосовно Іванющенка це рішення лише звільняє його закордонне майно від накладення арешту, але настільки одіозна фігура однаково не зможе поки що з’явитися в Україні — йому одразу пригадають й інші справи.
А ось Іван Іванович тепер може знову спокійно повернутися додому і продовжити свою старанну роботу, можливо навіть готується до нових виборів.
Банк «Південний» засвітився у «схемах Іванющенка»
Одеський банк сплив у матеріалах справи про масштабне розкрадання «кіотських» коштів за часів Януковича.
У екс-регіонала-втікача Юрія Іванющенка, який відчайдушно намагається обілити себе, з’явився новий привід для занепокоєння. Генеральна прокуратура днями обзавелася санкцією суду на виїмку банківських документів ТОВ «Інтерофіс лімітед» — компанії, яка має реноме однієї з ключових структур колишнього представника найближчого оточення Віктора Януковича. Вона оформлена на венчурний інвестиційний фонд «Нові технології», який, як уже повідомляв раніше «ОЛІГАРХ», був створений для управління активами Іванющенка та його чималого партнера Івана Аврамова.
Зокрема, засновниками «Нових технологій» значаться дві компанії з Великої Британії — Industry East Europe Investments Ltd і Production Investment Managenent Ltd, коріння від яких вела до лондонської Pallace Ltd, що повністю належала Івану Аврамову, і Rollexa Ltd, якою володіли Ірина Іванющенко (80%) і Даяна Іванющенко (20%) — дружина та донька «Юри Єнакієвського».
Щоправда, за версією колишнього глави «Нових технологій» і нинішнього нардепа від БПП Олега Недави, озвученою ним нещодавно під час так званого «брифінгу», Юрій Іванющенко нібито в цій схемі не мав жодного стосунку, оскільки розлучився з Іриною Іванющенко нібито ще в середині 2000-х років. Що, м’яко кажучи, не схоже на правду, оскільки, наприклад, у декларації за 2011 р., особисто ним складеній і підписаній, він вказував Ірину Іванющенко як свою чинну дружину. А в 2012 р. Forbes Ukraine опублікував список компаній, що належали Іванющенку та Аврамову, який Аврамову передав виданню Аврамов особисто.
До нього, крім інших, Аврамов включив як «Нові технології», так і пов’язану з цим фондом компанію «Карпатибудінвест», у якій також працював невтомний захисник Іванющенка Олег Недава.
Зараз за паперами Іванющенко та Аврамов не мають стосунку до зазначених компаній — своїми бенефіціарами вони називають резидентів ПАР, серед яких виділяється Віллем Мартінус де Бір. Він засвітився як «бенефіціар» не тільки в «Нових технологіях», «Карпатибудінвесті» та «Інтерофіс лімітед», а й у компанії «Три О», на яку оформлено скандальний київський МФК «Гулівер»». Утім, мало хто сумнівається, що південноафриканські юристи просто є ширмою для Іванющенка та Аврамова, які зараз перебувають у розшуку.
І «Карпатибудінвест», і «Інтерофіс лімітед» фігурують у матеріалах кримінального провадження № 32013110090000107 Генпрокуратури за фактом розтрати коштів держбюджету в 2012-2014 роках посадовими особами ДП «Держекоінвест» у змові з низкою приватних структур (переважно з Одеси), які вважалися близькими до Іванющенка та Аврамова.
За даними «ОЛІГАРХА», під час досудового слідства ГПУ отримала дані Держфінмоніторингу, що ґрунтуються на інформації від влади Латвії.
Згідно з нею, гроші зі структур, які укладали договори з ДП «Держекоінвест», виводилися на рахунки компаній-нерезидентів Industry East Europe InvestmentsLtd, Production Investment Management Ltd і Imex Provider Ltd, відкриті в банку Regionala Investiciju Banka AS (Латвія). Останній не приховує свого зв’язку з Юрієм Родіним — засновником одеського банку «Південний». Ба більше, слідство з’ясувало, що кошти з рахунку Іmex Provider Ltd переказувалися надалі як кредитні кошти на користь банку «Південний».
Про зв’язок між «Південним» і групою Іванющенка ЗМІ повідомляли неодноразово. У 2011 р. «Цензор» із посиланням на свої джерела навіть вказав, що Іванющенко став власником банку “Південний”. До останнього часу будь-яких доказів цього не було надано, але тепер, у світлі отриманих за допомогою правоохоронних органів Латвії даних, такі припущення вже не виглядають голослівними.
ГлобалМані
3 вересня після численних акцій протесту ветеранів АТО БЦ «Ренесанс» розірвав договір оренди з Globalmoney. Раніше, 27 серпня стало відомо про те, що Нацполіція підозрює ГлобалМані у відмиванні та виведенні коштів у Росію, у зв’язку з чим закликає НБУ скасувати реєстрацію МПС ГлобалМані в Україні.
Акції протесту ветеранів АТО:
27 липня ЗМІ опублікували новину, що у «Вконтакте» діє сторінка Global24 (електронний гаманець Globalmoney). У коментарях представник ГлобалМані на запитання клієнтів відповідав, що платіжна система працює з «будь-яким банком» на території РФ. На сторінці Global24 у «Вконтакте» була присутня реклама спільного проекту Globalmoney і російського державного банку ВТБ «ВТБ24. Велика перевага». ЗМІ знайшли у «Вконтакте» рекламу фінустанови так званої ЛНР «Первый коммерческий центр» щодо можливості зняття коштів із гаманців Global24 в окупованому Луганську. Пізніше ЗМІ так званої «ЛНР» заступилися за Globalmoney, назвавши скандал навколо компанії «полюванням на відьом».
Голова ГО «Вибачте, що живі» Данило Турчин написав детальніше про цю подію у своєму фейсбуці:
«Російсько-сепарська компанія ГлобалМані, що переказувала мільярди в Росію, працювала з російськими банками та фінансувала Луганське «апалення», ганебно втекла зі свого місця дислокації в БЦ Ренесанс. Вони злякалися українських воїнів, як боялися нас на війні. Ми знаємо, що зараз сепари з ГлобалМані шукають собі нове лігво на українській землі.
Можна тікати з бізнес-центру, але не можна втекти від українського народу. Ветерани АТО оголошують пособників сепарів і ФСБ з ГлобалМані в цивільний розшук! Імена злочинців: Юрій Іванющенко-Єнакієвський, Іван Аврамов, Олег Міщенко, В’ячеслав Стрєлковський. Особливі прикмети злочинців: руки в крові, відмивають кримінальні гроші, відправляють їх у Росію, фінансують ополченців у ЛДНР», — зазначив голова ГО “Вибачте, що живі” Данило Турчин.
Резюме
Іван Аврамов — смотрящий за Одеською областю часів Януковича. Купив свою недоторканність за 50 мільйонів доларів, разом із Юрою Єнакієвським провертав грошові махінації, займався контрабандою. Був поданий у розшук, але через деякий час йому все ж таки вдалося викрутитися із ситуації та повернутися в Україну.