АО «Одеський припортовий завод» (ОПЗ) — це одне з найбільших та найважливіших підприємств хімічної галузі України. Завод володіє унікальною інфраструктурою, зокрема терміналами для перевалки аміаку, і є містоутворюючим підприємством для регіону. Проте через свою високу маржинальність та специфіку виробничого циклу (де основною сировиною є природний газ) ОПЗ протягом десятиліть залишався ласим шматком для фінансових угруповань.
Останнє розслідування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) розкрило чергову масштабну схему, внаслідок якої з державного заводу було виведено щонайменше 345 мільйонів гривень. Це розслідування чітко продемонструвало, як за допомогою юридичних маніпуляцій та давальницьких договорів державні ресурси конвертуються у приватні статки на закордонних рахунках.
Щоб зрозуміти, як саме було завдано збитків державі, необхідно розібратися в механіці давальницької переробки (толінгу). За цієї моделі завод не купує газ самостійно і не продає готову продукцію. Замість цього приватна компанія-давалець поставляє на завод свій газ, сплачує заводу лише послугу з його переробки на аміак чи карбамід, а потім вивозить і продає готову продукцію на ринку.
Корупційна складова виникає тоді, коли тарифи на переробку штучно занижуються, а ціни на газ та кінцеву продукцію викривляються на користь давальця.
Згідно з матеріалами слідства НАБУ та розслідуваннями журналістів, реалізація схеми виведення 345 млн грн відбувалася у чотири послідовних етапи:
Схема розпочалася з лобіювання та призначення лояльного управлінського апарату на самому Одеському припортовому заводі, а також у суміжних державних структурах. Зокрема, слідство зафіксувало спроби та факти впливу на прийняття рішень у ТОВ «Оператор ГТС України», що було необхідно для безперешкодного транспортування та обліку обсягів газу.
Між ОПЗ та підконтрольними посередницькими компаніями було підписано низку угод на переробку газу. Тариф на послуги заводу було розраховано таким чином, що він навіть не покривав фактичні витрати підприємства на амортизацію обладнання, виплату заробітної плати та оплату електроенергії. У результаті кожна тонна виробленого аміаку генерувала для державного заводу чистий збиток, тоді як прибуток приватного давальця зростав.
Готова продукція заводу реалізовувалася на експорт за реальними світовими цінами. Різниця між мізерною вартістю переробки, сплаченою заводу, та ринковою вартістю добрив акумулювалася на рахунках спеціально створених компаній-посередників. За короткий період функціонування цієї схеми сума чистого виведеного прибутку, який мав залишитися на державному підприємстві, склала 345 мільйонів гривень.
Отримані в результаті оборудки кошти необхідно було легалізувати та вивести з-під ризику арешту в Україні. На цьому етапі задіювався інвестиційний банкір Олександр Мужель («Француз»). Використовуючи свої зв’язки в банківському секторі Великої Британії, Франції та Кіпру, він організував мережу транзитних платежів. Кошти перераховувалися під виглядом:
Оплати фіктивних консультаційних та аналітичних послуг.
Міжфірмових позик та викупу боргових зобов’язань.
Інвестування у закордонні девелоперські та венчурні проєкти.
Діяльність схеми призвела до вимивання обігових коштів ОПЗ, зростання заборгованості заводу перед постачальниками електроенергії та періодичної зупинки виробничих потужностей. За оцінками аналітиків НАБУ, 345 мільйонів гривень — це лише первинний задокументований епізод. Загальний потенціал збитків у разі продовження роботи схеми міг сягнути декількох мільярдів гривень.
Наразі матеріали справи задокументовані, проведено серію обшуків, а детективи НАБУ продовжують фінансові аудити для встановлення точного розміру завданих pulses та притягнення усіх учасників давальницької оборудки до кримінальної відповідальності.