Мороз Олександр Олександрович
Офіційна біографія
Народився в с. Буда Таращанського району на Київщині. У 1965 році закінчив Українську сільгоспакадемію (здобув спеціальність інженера-механіка сільського господарства). У 1983-му закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.
Кар’єра
- Трудову діяльність розпочав 1965-го інженером Ємельчинського райоб’єднання «Сільгосптехніка». Після служби в армії, у 1966-1974 рр., працював викладачем, завідувач відділенням механізації сільського господарства в Таращанському сільгосптехнікумі.
- У 1974-1976 рр. Олександр Мороз — старший інженер у Таращанському районному та Київському обласному об’єднаннях «Сільгосптехніка».
- У 1976-му переходить на партійну ниву. До 1983 року працює завсектором і заступником завідувача сільгоспвідділу Київського обкому Компартії.
- У 1983-1985 рр. — секретар Київської облради профспілок.
- У 1985-1989 рр. — перший секретар парткому київських обласних організацій та установ.
- У 1989-1990 рр. завідує аграрним відділом Київського обкому КПУ.
- З 1991 року Олександр Мороз по 2012 рік — лідер, голова політради Соціалістичної партії України та керівник її фракції в парламенті.
- Починаючи з 1990 року аж до 2007-го — беззмінний парламентарій. У Верховній Раді I скликання був секретарем комісії з питань АПК, у перший рік депутатства очолював парламентську більшість.
- У 1994-1998 рр. Олександр Мороз був спікером парламенту.
- З 1994 по 1996 рр. — співголовою Конституційної Комісії, зіграв серйозну роль у підготовці та ухваленні Конституції України.
У 1998-2000 рр. — голова парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, наступні два роки — член цього ж комітету. У парламенті IV скликання (2002-2006 рр.) Олександр Мороз працював у комітеті з питань правової політики.
У 1994, 1999 і 2004 рр. балотувався на пост глави держави, але не знаходив належної підтримки виборців. Був одним із головних ініціаторів політичної реформи, схваленої Верховною Радою в грудні 2004 року, яка розширює повноваження парламенту та уряду з паралельним обмеженням влади Президента.
У липні 2006-го вдруге обраний спікером Верховної Ради. Це сталося внаслідок створення парламентської більшості у складі Соцпартії, Партії регіонів і Компартії України, після того, як соціалісти на чолі з Олександром Морозом несподівано для політичних союзників і «помаранчевих» виборців відмовилися блокуватися з «Нашою Україною» і Блоком Юлії Тимошенко.
На парламентських виборах 2012 року Мороз балотувався по мажоритарному округу в Миронівському районі Київської області, проте програв регіоналу (Партія регіонів) Олександру Онищенку.
Одружений. Виховав двох дочок, старша — викладач музики, молодша займається бізнесом. Володар шістьох онуків.
Політик захоплюється поезією (пише вірші). Любить шахи, більярд, рибну ловлю на спінінг, плавання.
Компромат
У травні 2003 року народний депутат Олег Тягнибок оприлюднив записку тодішнього голови ДПА у Львівській області на адресу тодішнього голови ДПАУ Юрія Кравченка про фінансування української опозиції через АТ «Кредит Банк (Україна)». Як сказано в записці, у жовтні 2002 року Олександр Мороз разом з Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко в Польщі зустрічалися з керівником уряду Лешиком Міллером і просили фінансової допомоги. Однак жодного спростування, як і підтвердження цієї інформації з боку пана Мороза не було. Як, утім, і з боку інших українських опозиціонерів.
У жовтні 2004 року СПУ опинилася в списку організацій, яким Саддам Хусейн начебто обіцяв дешеву нафту в обмін на їхню підтримку щодо скасування санкції ООН. Цей документ зробили надбанням гласності військові інспектори з Групи дослідження Іраку і ЦРУ.
На ПСПУ теж були припущення про співпрацю з Іраком, але лідерка Прогресивної соціалістичної партії України Наталія Вітренко категорично відкидає припущення про те, що ПСПУ могла фінансуватися режимом Саддама Хусейна, а також заявила, що: «Спочатку Мороз вів подвійну «гру».»
У 1996 році політик зіграв провідну роль в ухваленні КУ. Будучи спікером парламенту за президента Леоніда Кучми, який планував реформувати систему держуправління, Олександр Мороз, незважаючи на те, що виборці дали ствердну відповідь на всі 4 поставлених запитання, ініціював розгляд реформаторського проекту президента.
Нагадаємо, Леонід Кучма мав намір винести на народне обговорення варіант документа, що концентрує владу в руках двопалатного парламенту. Експерти називали реалізацію результатів референдуму вигідною президенту. Лідер соціалістів домігся невідкладного розгляду проекту.
У підсумку Леонід Кучма не зміг імплементувати результати референдуму. Відповідні зміни до законодавства так і не були внесені Верховною Радою. Порядок денний для українських політиків повністю змінив «касетний скандал», що розгорівся в цей час.
Коли 2006 року Олександр Олександрович перейшов на бік ПР і КПУ, народний депутат Олег Ляшко говорив, що у нього є якісь докази «зради помаранчевих». Він заявив про хабар у розмірі 300 млн доларів лідеру Соцпартії за входження «соціалістів» у коаліцію «регіоналів». Як повідомляють відкриті джерела, згодом суд за позовом спікера парламенту визнав інформацію Олега Ляшка недостовірною і зобов’язав нардепа спростувати її.
Звинувачення соціаліста в проросійській політиці виникли на ґрунті того, що після відходу з політики екс-спікер почав займатися поезією. За збірку віршів «Новинарня» отримав у 2018 році звання лауреата літературного конкурсу «Коронація слова».
Під час вручення йому нагороди Олександр Олександрович поскаржився, що наша держава не дбає про культуру, що зачепило Юрія Логуша, засновника конкурсу. Він не зміг приховати своїх емоцій і нагадав лауреату, що той сам тривалий період перебував при владі. І в тому, що держава не піклується про культуру, є і його безпосередня вина.
Ба більше, Юрій Логуш зажадав публічних вибачень, звинувативши екслідера СПУ в проросійській політиці, яку проводила його партія. Щоправда, вибачень з боку політика-поета так і не було.
Справа Лазаренка
Коли у США заарештували корупціонера-втікача Павла Лазаренка, вітчизняні засоби масової інформації писали про те, що експрем’єр-міністр України спонсорував президентську виборчу кампанію Олександра Мороза 1999 року. Лідер «соціалістів» спростовував цю інформацію. «Я знаю, хто переводив Лазаренка до Києва з Дніпропетровська, робив його віце-прем’єром, прем’єром, нагороджував орденами, відправив у відставку за станом здоров’я. Я знаю, хто парився в сауні з Лазаренком, за три дні до відльоту його, відкрив йому повітряний коридор на Грецію, хто виштовхнув прокурора, — що дайте мені добро, я буду заарештовувати його. Ну, будь ласка, добро ж отримано — тож, де Лазаренко, виникає запитання?» (ICTV, 5 березня 2002 р.).
Справа Віктора Боженара
Активні спроби скомпрометувати Олександра Мороза робили ще 1995 року. Тоді співробітники правоохоронних органів заарештували його радника — Віктора Боженара. Щоправда, не знайшовши в його діях криміналу, згодом змушені були випустити з-під варти. Тоді ж з’явилася інформація про кошти, які начебто незаконно за вказівкою Олександра Олександровича були перераховані для реалізації одного з проєктів в Охтирці, Сумської області. Однак спроба навести «тінь» на Олександра Мороза виявилася невдалою:
«Я знаю, хто переводив Лазаренка до Києва з Дніпропетровська, робив його віце-прем’єром, прем’єром, нагороджував орденами, відправив у відставку за станом здоров’я. Я знаю, хто парився в сауні з Лазаренком, за три дні до відльоту його, відкрив йому повітряний коридор на Грецію, хто виштовхнув прокурора, — що дайте мені добро, я заарештовуватиму його. Ну, будь ласка, добро ж отримано — тож, де Лазаренко, виникає запитання?» (ICTV, 5 березня 2002 р.).
Справа Наталії Вітренко
2 жовтня 1999 року біля Будинку культури Інгулецького ГЗК (м. Кривий Ріг) було скоєно замах на Наталію Вітренко. Міліція звинуватила в цьому довірену особу Олександра Мороза — Сергія Іванченка. Хоча той заперечував цей факт, його засудили, а Олександр Мороз втратив шанси перемогти на президентських виборах. Сам лідер соціалістів вважає, що ця операція була організована спецслужбами і мала на меті дискредитувати його. Саме це підтверджував і Микола Мельниченко.
«Касетний скандал»
Олександр Мороз 20 років тому став людиною, яка вплинула на хід історії України.
Саме він у листопаді 2000 року на прес-конференції у Верховній Раді оприлюднив так звані «плівки Мельниченка» — записи з голосами, схожими на голоси тодішнього президента Леоніда Кучми та його найближчих довірених осіб, які обговорювали розправу над журналістом Георгієм Гонгадзе.
У тому числі на записах є голос Володимира Литвина, екс-спікера Верховної Ради. Свою версію цієї історії він уже докладно описував «Стране» в інтерв’ю.
«Тепер же ми зустрілися з Олександром Морозом. Він розповів, як до нього потрапили записи, кому їх пропонували до нього, кого він вважає винним у смерті Гонгадзе, а також про свою зустріч із Кучмою на Новий 2001-й рік.»
16 вересня 2002 року на сайті Compromat.ru з’явилася розшифровка телефонної розмови між головною редакторкою «Української правди» Оленою Притулою та колишнім директором української служби Радіо «Свобода» Романом Купчинським. Під час цієї розмови останній повідомив, що певні сили мають намір оприлюднити версію про те, що вбивство Георгія Гонгадзе замовив Олександр Мороз. Сам лідер СПУ назвав «бездумною» версію про його причетність до зникнення журналіста.
До слова, під час президентських перегонів 2004 року Олександр Мороз публічно пообіцяв у разі його обрання главою держави вжити всіх можливих заходів для з’ясування всіх обставин смерті журналіста Георгія Гонгадзе. «Я обіцяю використати весь мій політичний вплив, щоб було доведено до логічного завершення попереднє розслідування, щоб гарантувати публічний, відкритий і неупереджений процес у справі Г.Гонгадзе», — заявив пан Мороз (proUA, 9 вересня 2004 р.).
На даний момент записи в кабінеті президента Кучми не є доказом у справі про вбивство журналіста Гонгадзе. Одна з причин — відсутність оригінального пристрою, за допомогою якого велися записи. У тому, що вони справжні, в Україні мало хто сумнівається. Однак хто, крім Мельниченка, прослуховував українського президента і за яких обставин, досі невідомо. Цю справу не розслідують. Існує версія що в цьому замішані російські спецслужби.
Соратники-гомосексуалісти
У травні 2003 року в Сумах ТРК «Відікон» показала фільм «Гірка правда про Олександра Мороза». Суть фільму — подача екскандидата на посаду мера Сум від опозиційних сил Сергія Клочка як невмілого керівника і гомосексуаліста. Олександр Мороз відмовився коментувати зміст цього фільму.
Як пояснив в інтерв’ю журналістам член фракції СПУ Юрій Луценко, у парламенті помічник народного депутата Володимира Щербаня Євгеній Анопрієнко роздавав у кулуарах парламенту листівку, підписану нібито жителями міста Суми про те, що кандидат від фракції СПУ Сергій Клочко, який балотується на посаду мера м. Суми, — гомосексуаліст.
За словами Луценка, ця ж людина роздавала диск із фільмом «Гірка правда про Олександра Мороза».
Фаворит СДПУ(о)
Після того як восени 2003 року Олександр Мороз виступив на підтримку конституційної реформи, на проведенні якої наполягав Леонід Кучма і його оточення, лідера СПУ почали звинувачувати у «зраді». У кулуарах подейкували, що Олександр Мороз став тісно співпрацювати з лідером СДПУ Віктором Медведчуком.
Мороз також виступав за надання російській мові статусу офіційної (але не другої державної) в Україні. Він захоплюється поезією, і сам написав сім книжок («Куди йдемо?…», 1993; «Вибір», «Тема для роздумів», 1996; «Між вічними полюсами», 1999; «Про землю, Конституцію і не тільки», 2000; «Хроніка одного злочину», 2001).
Ставленик Віктора Пінчука
Лідер КПУ, Петро Симоненко заявив, що підтримка Олександра Мороза як кандидата в президенти КПУ(об’єднаної) означає підтримку лідера соціалістів, зятем Леоніда Кучми — Віктором Пінчуком.
Морозні амбіції
Власну винятковість лідер СПУ пояснював так: «Я не рвуся до влади, але мого досвіду у великій політиці достатньо, щоб таке сказати: або ви голосуєте за мене і усуваєте від влади чинний режим, або голосуєте за кого-небудь, і тоді знову
залишиться Кучма» (Зі звернення Олександра Мороза до українського народу, 14 вересня 1999 р.). Програш на виборах глави держави 1999 року серйозно вдарив по політичному самолюбству Олександра Олександровича. Ображений лідер СПУ навіть дорікнув українцям за те, що «тупо і послідовно, як барани на забій, ішли за Кучмою». «Як мені не прикро і боляче про це говорити, вони ще не дозріли до статусу народу, є просто людьми і населенням«, — заявив Мороз (»Киевские ведомости», 4 квітня 2000 р.). Ось таким неповажним тоном Олександр Мороз прокоментував вибір українського народу.
«Я не відчуваю комплексу людини, яка програла, хоча б тому, що другі вибори я не програв. Ця перемога була вкрадена нинішнім президентом, і проте є теж свідчення майора Мельниченка». «Я, до речі, не рвуся до президентської влади, я вважаю — треба змінювати систему влади». Ці слова він повторював журналістам досить часто, впевненості в собі хоч відбавляй.
Про доходи та сім’ю
У 2003 році, відповідно до декларації, Олександр Мороз отримав доходи в розмірі 27 тис. 564 грн. З них матеріальна допомога — 4 тис. 860 грн., доходи від наукової, викладацької діяльності, гонорари — 2 тис. 160 грн. Прибуток членів сім’ї (дружина) — 2 тис. 417 грн. У Мороза квартира загальною площею 56,3 кв.м.
Згідно з даними журналу «Фокус», у 2006 році Олександр Мороз задекларував дохід у розмірі 340 тис. 727 грн. Варто зауважити
Вартість квартири не вказано, з незрозумілої причини. А доходи сім’ї не перевищують 18 тис. грн на місяць.
Резюме
Олександр Олександрович Мороз вельми загадкова і спірна особистість. Це людина, яка завжди вела подвійну гру. Він розумний, і всіляко намагався донести людям, що він чесна людина, і вся ця система не для нього, але історія про зраду країни і хабарі від Партії регіонів свідчать про зворотне. До того ж образа і затяте обурення на вибір громадян, яке він проявив після виборів 1999 р., показує, що плани, які він задумав, були пов’язані безпосередньо з Кучмою, і його відстороненням. Та й де гарантії того, що за його президентства змінилася б система? Адже якщо він замовив убивство журналіста Гонгадзе через інакомислення, то і про благо народу навряд чи можна говорити.