Табачник Дмитро Володимирович – біографія, досьє, компромат

Табачник Дмитро Володимирович

Офіційна біографія

Народився 26 листопада 1963 року в Києві в сім’ї Володимира Табачника (1940 р.н.), інженера-авіабудівника за професією, та Алли Глєбової (1938 р.н.) (прямого нащадка Київського генерал-губернатора генерал-аншефа Івана Глєбова), інженера-будівельника.

Освіта

У 1986 році закінчив з відзнакою історичний факультет Київського державного університету (куди вступив із третього разу).

У 1991 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Масові репресії в Україні у 2-й половині 30-х — початку 40-х рр.». У 1995 р. став доктором наук, захистивши дисертацію «Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні у 20-х — на початку 50-х рр.». Має звання професора, дійсний член Академії правових наук України.

Автор (і співавтор) понад 400 наукових публікацій.

Сім’я

З 1993 року одружений з Тетяною Назаровою (1960 р.н.), акторкою Національного театру російської драми ім. Л. Українки, народною артисткою України та Росії, академіком Національної Академії мистецтв України. Л. Українки, народною артисткою України та Росії, академіком Національної Академії мистецтв України.

Брат Михайло Табачник є президентом корпорації «Тіко».

Кар’єра

• Першим місцем роботи став Центральний державний архів кінофотодокументів України, де Табачник був копіювальником і реставратором.
• З 1986 по 1990 рр. навчався в аспірантурі, був молодшим науковим співробітником Інституту історії Академії УРСР.
• З 1991 р. працював старшим консультантом, потім головним консультантом секретаріату Комісії Верховної Ради України з питань молоді, фізичної культури і спорту.
• У 1992-1993 рр. — керівник прес-служби Кабінету Міністрів України, прес-секретар Кабміну — начальник Головного управління інформації та зв’язків з пресою і громадськістю. Після, до 1994 р., був першим заступником голови Держкомітету України у справах преси, видавництв і книгорозповсюдження.
• У 1994 році очолив президентську виборчу кампанію Леоніда Кучми, яка ґрунтувалася на концепції стратегічного партнерства з Росією і надання російській мові статусу державної. Після перемоги Кучми до кінця 1996 р. очолював його президентську Адміністрацію, був членом Ради національної безпеки і оборони.
• Під час роботи в Адміністрації президента отримав військові звання майора (1994 рік, оминувши звання капітана), у березні 1995 року — підполковника, у лютому 1996 року — полковника, проте 2005 року постановою Генеральної прокуратури України рішення про присвоєння військових звань було скасовано.
• У 1997 р., після відставки із займаної посади, працював радником глави держави. На президентських виборах 1999 р. знову був одним із керівників виборчої кампанії Кучми.
• У 1998 р. пройшов до Верховної Ради, балотуючись від блоку «Партія праці та Ліберальна партія — разом!», був членом Комітету з питань бюджету, потім членом Комітету з правової політики. Паралельно обіймав посаду головного наукового співробітника відділу нацменшин Інституту національних відносин і політології НАН України. На парламентських виборах 2002 року пройшов до парламенту від блоку «За єдину Україну!», залишався народним депутатом до березня 2003 року.
• З листопада 2002 по лютий 2005 рр. обіймав посаду віце-прем’єра України в першому уряді Віктора Януковича. Під час перебування на цій посаді був причетний до скандалу з крадіжкою документів з Державного архіву Львова. Так, у 2004 р. Табачник від імені Януковича подарував Національному музею історії України раритетні листи Михайла Грушевського. За словами самого віце-прем’єра, їх придбав Віктор Янукович на зекономлені добові під час службових відряджень до Франції та США. Згодом з’ясувалося, що всі ці документи були викрадені з львівського архіву.
• У 2004 році був одним із керівників президентської виборчої кампанії Віктора Януковича. Після перемоги «помаранчевої революції» і відставки очолив громадську організацію «Національний експертний інститут України».
• У березні 2006 року переміг на виборах до Верховної Ради Автономної Республіки Крим від блоку «За Януковича!». Однак уже в серпні 2006-го знову призначений на посаду віцепрем’єр-міністра в другому уряді Віктора Януковича.
• На парламентських виборах 2007 року пройшов до Верховної Ради від Партії регіонів. У березні 2010-го склав депутатський мандат і перейшов на роботу в уряд — очолив Міністерство освіти і науки, у грудні того ж року перетворене на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту.
• У лютому 2013 р., після реорганізації відомств, очолив Міністерство освіти і науки, а курирувати Міністерство молоді та спорту став Равіль Сафіуллін.
• Після зміщення Віктора Януковича з посади президента, 23 лютого 2014 року звільнений із займаної посади постановою Верховної Ради України.

Компромат

Імперія бізнесу

За даними тижневика «Бізнес», інтереси братів Табачників — Дмитра та Михайла — поширюються на:

• — торгівлю бензином;
• — будівництво;
• — аквапарки, спорткомплекси;
• — банківський, страховий бізнес;
• — рекламний бізнес;
• — аграрний бізнес;
• — туризм.

Зокрема, за даними «Бізнесу», Дмитро та Михайло Табачники мають стосунок до створення таких структур:

• — ТОВ «АвтоТрейдікомпані»;
• — ТОВ «Вілта»;
• — ЗАТ «Стратегічна фінансова група ТІКО»;
• — ТОВ «Тіко-сервіс»;
• — ТОВ «Українські земельні ресурси»;
• — ЗАТ «Будівельні технології»;
• — ВАТ «Українська каменеобробна компанія»;
• — ТОВ «Грааль»;
• — ТОВ «Нова мова»;
• — ТОВ «Інтерспорт»;
• — Оздоровчий комплекс «Акваріум»;
• — АКБ «Синтез»;
• — ТОВ «Стіф»;
• — ТОВ «Золотий вік-96»;
• — ТОВ «Українська реклама»;
• — ЗАТ «Украгропереробка»;
• — ТОВ «Агрокомплект»;
• — ТОВ «Тіко ЛТД»;
• — ТОВ «Лін».

Серед бізнес-партнерів Табачников називають Владислава Миленького та Олександра Третьякова, які свого часу керували компанією «АТЕК-95».

Дмитро Володимирович підтверджує, що в його брата в минулому були спільні компанії з Третьяковим: «На сьогоднішній день ділового співробітництва немає, і не з його (брата. — С. Р.) вини… Думаю, що ні в кого не викликають поваги люди, які з тобою намагаються співпрацювати лише в той час, коли ти є вищим чиновником у державі. А коли це минає, вони намагаються перестати тебе впізнавати» («Українська правда», 25 жовтня 2005 р.).

Мережу заправок «Тіко» Табачники продали «ЛУКОЙЛу». Сума цієї угоди, за підрахунками «Бізнесу», може становити близько $ 30 млн. Крім того, братами було продано супермаркети мережі «Сільпо». Кажуть, сума цієї угоди — близько $2 млн.

Михайло Табачник очолює зараз ТОВ «Грааль», яке планує знести в Києві на Хрещатику 5-В нежитловий будинок.

Тижневик «Коментарі» оцінив капітал Михайла Табачника в $82 млн.

У 2011 році отримав дохід у розмірі 768 тис. 271 грн., а члени його сім’ї — 494 тис. 3 грн.

Дмитро Володимирович володіє земельною ділянкою (6960 кв.м), житловим будинком (559 кв.м), квартирою (298 кв.м), гаражем (58 кв.м), автомобілем Toyota Camry. У членів його сім’ї — квартира (38 кв.м).

На банківських рахунках Дмитра Табачника перебуває 5 млн. 903 тис. 390 грн., а у членів його сім’ї — 2 млн. 320 тис. 983 грн.

За даними «Української правди», Табачник має садибу в районі Кончі-Заспи, на якій розміщено три будинки. У них, стверджує інтернет-видання, мешкає сам Дмитро Володимирович, його рідний брат і батько екс-віце-прем’єра. Табачник цю інформацію відмовився коментувати.

Підробка документів

У грудні 2005 року прес-служба партії «Трудова Україна» повідомила, що Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом підробки документів партії та їх використання від імені партії. Серед фігурантів справи був і Дмитро Табачник. Зокрема, йшлося про з’їзд партії, на якому у вересні 2005 року було виключено з партії її лідера — Валерія Коновалюка. Нове керівництво «Трудової України» на чолі з Володимиром Сівковичем подало документи до Мін’юсту, що, власне, і стало причиною для порушення справи.

Утім, далі ця справа не мала продовження. Валерій Коновалюк залишив за собою посаду голови «Трудової України».

«Архівна» справа

У липні 2004 року державному музею історії України від імені тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича тодішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник передав 39 листів Михайла Грушевського. Як виявилося потім, листи були вкрадені з львівського архіву. Дмитро Володимирович стверджує, що ці документи були куплені в одного з колекціонерів. Він же, за його словами, ніколи не був ініціатором передачі цих листів. «В один із липневих днів служба протоколу прем’єр-міністра попросила мене і тодішнього міністра культури Юрія Богуцького зустрічати прем’єр-міністра о 10.50 біля національного музею історії України на вулиці Володимирській, що, власне, ми й зробили. Десь на початку дванадцятої зателефонував Янукович і сказав, що його викликає президент, і він не зможе взяти участь у заході. Янукович попросив мене передати в дар музею документи, про які йдеться. Я перед камерами вручив їх директору музею Сергію Чайковському», — згадує він («Сегодня», 16 червня 2005 р.).

Сам же Янукович підтвердив, що саме Табачник нібито був ініціатором передачі листів музею історії.

Кримінальну справу за фактом крадіжки історичних документів було порушено 24 грудня 2004 року після того, як до Львова прибули двоє колекціонерів із документами, викраденими з Львівського державного історичного архіву, куди вони й звернулися, щоб оцінити їхню вартість. Міліція провела понад 100 обшуків і допитів у цій справі. Зокрема, були допитані колишній міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов, і голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Лесь Танюк.

Леонід Кучма

З Леонідом Кучмою у Дмитра Табачника почався зліт кар’єри. «Я познайомився з Леонідом Даниловичем, коли був співробітником апарату Верховної Ради, а він — прем’єр-міністром. Наша зустріч відбулася тільки тому, що йому зробили добірку моїх публікацій. Щось у них прем’єру сподобалося, і він запропонував мені керувати прес-службою», — розповідає Дмитро Володимирович.

Уже 1994 року Дмитро Табачник очолив штаб кандидата в президенти Леоніда Кучми. Дмитро Володимирович каже, що поставити на Кучму його змусило бажання щось змінити в країні. «Я був максималістом, хотів змін. Крім того, я працював із ним у Кабінеті міністрів і був підкорений його працьовитістю і людяністю. Мені дуже імпонували його тодішні риси: відкритість, уміння обговорювати проблему, всебічно аналізувати її, довіра та повага до людей, які молодші за нього. Прогресивні погляди: він весь час не просто говорив, а був націлений на реформування економіки. Розумів, що без відродження приватної власності на землю, без створення класу ефективного власника неможливо ні оновити Україну, ні створити її де-факто як державу. Тобто перетворити з держави де-юре на державу де-факто.

Шевальє Дмитро Табачник

У лютому 2003 року Олександр Мороз публічно звинуватив групу українських високопоставлених політиків у причетності до міжнародної масонської організації «Орден св. Станіслава». Через три роки вже Левко Лук’яненко з парламентської трибуни звинувачував Миколу Азарова в тому, що Микола Янович, який є Кавалером ордена, заприсягся виконувати накази керівництва, які надходять з-за кордону, а це суперечить присязі народного депутата. У відповідь на випад Левка Григоровича Пріор ордена Павло В’ялов звернувся до нього з відкритим листом, у якому спростував усі звинувачення, заявивши, що, по-перше, штаб-квартира організації розташована в Києві, а по-друге, — Кавалери під час вступу не складають жодних присяг і не присягають. При цьому, як стверджує В’ялов, у нинішньому складі Верховної Ради не тільки Микола Азаров, а й іще 18 його колег — із різних фракцій — є Кавалерами Ордена св. Станіслава. Кавалером Ордена є і Дмитро Табачник.

Спроба прихованої приватизації

У лютому 2005 року тижневик «Бізнес» звинуватив Дмитра Табачника у спробі прихованої приватизації низки поліграфічних підприємств.

Перевищення службових повноважень

Під час виборчої президентської кампанії 2004 року Анатолій Толстоухов і Дмитро Табачник намагалися втрутитися в діяльність редакції газети «Урядовий кур’єр». 25 листопада 2004 року, незважаючи на заборону Верховного Суду України, вони підписали до друку верстку газети, в якій було розміщено інформацію ЦВК про визнання Віктора Януковича переможцем другого туру президентських виборів.

Головне слідче управління Генеральної прокуратури проводило досудове слідство за ч.1 ст. 365 Кримінального кодексу України — перевищення службових повноважень.

Цю справу сам Табачник назвав «суто політичною». «За відгуками юристів, там немає ні складу, ні події злочину», — заявив він («Українська правда», 25 жовтня 2005 р.)

Розжалуваний полковник

10 грудня 1996 року Кучма підписав два укази: про звільнення Табачника з посади глави Адміністрації Президента і про позбавлення його звання полковника Як відомо, Табачник 21 жовтня 1989 року отримав звання старшого лейтенанта. Майже через 5 років — 8 серпня 1994 року — йому було присвоєно звання майора наказом Міністра оборони В.Шмарова. А.Гриценко звернув увагу, що це сталося одразу після обрання Леоніда Кучми Президентом України. Звання підполковника Д.Табачнику було присвоєно 11 березня 1995 року (наказ В.Шмарова), а полковника — 16 лютого 1996 року також наказом В.Шмарова.

Лобіювання інтересів російських політиків

У 1996 році представники фонду «Українська перспектива» — Микола Томенко, Сергій Кудряшов, Сергій Одарич та Юрій Оробець — звинуватили Дмитра Табачника у втручанні в українське правосуддя. Зокрема, Дмитро Володимирович на прохання тодішнього Секретаря Ради безпеки Росії та за дорученням Леоніда Кучми попросив Верховний Суд України уважно перевірити законність та обґрунтованість обставини справи громадянина Росії Танасевського. Цей колишній військовослужбовець 14-ї армії був засуджений до вищої міри покарання за скоєні ним злочини на території Криму

Справи музейні (Він (Янукович) нічого не крав…)

У липні 2004 року державному музею історії України від імені тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича тодішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник передав 39 листів Михайла Грушевського. Як виявилося потім, листи були вкрадені з львівського архіву. Дмитро Володимирович стверджує, що ці документи були куплені в одного з колекціонерів. Він же, за його словами, ніколи не був ініціатором передачі цих листів. «В один із липневих днів служба протоколу прем’єр-міністра попросила мене і тодішнього міністра культури Юрія Богуцького зустрічати прем’єр-міністра о 10.50 біля національного музею історії України на вулиці Володимирській, що, власне, ми й зробили. Десь на початку дванадцятої зателефонував Янукович і сказав, що його викликає президент, і він не зможе взяти участь у заході. Янукович попросив мене передати в дар музею документи, про які йдеться. Я перед камерами вручив їх директору музею Сергію Чайковському», — згадує він.

Тодішній прес-секретар Януковича Ганна Герман заявила, що «він (Янукович) нічого не крав. «Це все Табачник свинство вчиняє. Він (Табачник) — цю ідею (документи викрасти з Львівського архіву) породив, і він же її реалізував». Сам же Янукович підтвердив, що саме Табачник нібито був ініціатором передачі листів музею історії.

Кримінальну справу за фактом крадіжки історичних документів було порушено 24 грудня 2004 року після того, як до Львова прибули двоє колекціонерів із документами, викраденими з Львівського державного історичного архіву, куди вони й звернулися, щоб оцінити їхню вартість. Міліція провела понад 100 обшуків і допитів у цій справі. Зокрема, були допитані колишній міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов, і голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Лесь Танюк.

Відмивання грошей

У 2007 році видання «Україна Молода», посилаючись на своє джерело в Службі безпеки України, писало, що банком «Синтез», до якого причетний віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Дмитро Табачник, здійснювалося «відмивання грошей». Ці гроші використовувалися на приїзд до Києва прихильників Партії регіонів, які протестували проти розпуску президентом Віктором Ющенком Верховної Ради.

Клеймо казнокрада і дешевого клоуна

Бюджетний злодюга типу Табачник

Це однозначне звинувачення пролунало на адресу Дмитра Табачника з вуст регіонала Бориса Колесникова в контексті чистки лав Партії регіонів: «Давайте піднімемо питання про виключення цього дешевого клоуна Дмитра Табачника! — За що? — За виступ на з’їзді в Сєвєродонецьку. Пам’ятайте: бізнесмени південного сходу прагнуть домовлятися з Ющенком, оскільки гроші люблять тишу. Хто це говорить?! Казнокрад, який не створив у своєму житті жодного бізнесу? Як він узагалі може судити? Що він узагалі робити вміє, крім того, як книжки і картини з і так небагатих українських музеїв тирити? — Що ж ви не ініціюєте його виключення? — Ми обов’язково будемо наполягати на жорстких заходах щодо Табачника! Це думка моя, Ріната Ахметова і всіх бізнесменів південного сходу — членів ПР. Чесному бізнесу потрібні не домовленості, а прозора влада і чесні закони! Домовленості важливі бюджетним злодіям типу Табачника. Це їм тиша потрібна, щоб безкарно тирити державне майно. Мені смішно читати, коли пишуть про якусь «радикалізацію» Табачника. Радикалами можуть бути тільки незалежні люди, а аж ніяк не казнокради! Дмитро Табачник і радикалізм — поняття несумісні. Дмитро Табачник і корупція, крадіжки з музеїв — це, так, сумісні».

«Великі Українці»

У 2008 році в резонансному телепроекті «Великі українці» на каналі «Інтер» Дмитро Табачник представляв Ярослава Мудрого. Після підбиття підсумків був звинувачений Вахтангом Кіпіані, шеф-редактором проєкту, у підтасовуванні голосів телеглядачів

Голодомор

У 2004 р. на міжнародному форумі «Запобігання геноциду: загрози і відповідальність» (Стокгольм) заявив, що «ми будемо домагатися визнання міжнародним співтовариством Голодомору як акту геноциду проти українського народу». У 2010 р. заявив, що трактування Голодомору як геноциду в шкільних підручниках є нісенітницею і його буде видалено з підручників. [19] Протестував проти виділення з бюджету 1 млрд гривень на будівництво меморіалу жертвам Голодомору (який нібито порушує охоронну зону Києво-Печерської Лаври).

Російсько-грузинський конфлікт

У серпні 2008 року засудив військові дії Грузії в Південній Осетії, кваліфікувавши їх як агресію, виступив за визнання Україною державної незалежності Республіки Абхазія і Республіки Південна Осетія. У вересні 2008 року першим із політиків України та Росії заявив (у статті «У фатальної межі. Україна після Цхінвалу»), що зенітно-ракетними комплексами «Бук-М1» у Південній Осетії керували українські фахівці, негласно направлені за вказівкою Віктора Ющенка.

Герої України

Однією з найбільш резонансних антиукраїнських заяв Табачника в час, коли він обіймав посаду віцепрем’єра Кабінету Міністрів уряду Януковича, було публічне звинувачення на адресу Романа Шухевича, що той нібито отримав нагороду з рук Гітлера — два Залізні хрести Виступає категорично проти реабілітації ОУН-УПА.

Про острів Зміїний

Після згоди керівництва України на передачу Румунії нафтогазоносного шельфу навколо острова Зміїний назвав це «українською Цусімою» і направив депутатське звернення Генеральній прокуратурі України з вимогою дати правову оцінку передачі території та порушити кримінальну справу за статтею про державну зраду.

Малорос Табачник про галичан-«лакеїв»

З точки зору Табачника, «галичани — це лакеї, які ледве навчилися мити руки і які практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані». У прямому ефірі «5 каналу» Табачник відмовився вибачатися за це висловлювання

Українофобія

Українську державу часів президентства Віктора Ющенка вважав нежиттєздатною: «Сучасну українську державу за […] перспективами виживання можна порівняти з Польщею 1939 року» Політичні опоненти (партія «За Україну!»), а також низка діячів української культури на підставі цих та низки інших висловлювань звинувачують Табачника в українофобії та зараховують до ворогів української культури. Діяльність Табачника часто оцінюють як антиукраїнську з проявами ксенофобії.

(Псевдо) наукова діяльність

За Табачником числиться кандидатська дисертація «Масові репресії на Україні у другій половині 30-х — на початку 40-х рр.» (1991), докторська дисертація «Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні у 20-х — наприкінці 50-х рр.» (1995). При цьому тексти кандидатської та докторської дисертацій Табачника відсутні у вільному доступі, що є грубим порушенням вимог ВАК України і змушує засумніватися в автентичності ступенів.

Професор (звання присвоєно Українською академією державного управління при президентові України (!)). Академік Національної Академії правових наук України (1999). Засновник і директор громадської організації «Національний експертний інститут України». Голова Наглядової ради Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (2006). Автор (співавтор) понад 400 наукових праць (!)

Низка українських громадських і культурних діячів звернулися з відкритим листом до Вищої атестаційної комісії України з вимогою позбавити Дмитра Табачника звання доктора історичних наук за антинаукові та ксенофобські публікації в чорносотенних виданнях.

Табачника геть!

Кампанія протесту частини українських громадських, студентських та молодіжних організацій, органів місцевого самоврядування, політичних партій, діячів освіти і науки за звільнення з посади міністра освіти і науки України.

Табачник VS Герман

Вельми невтішні відгуки про свою «освітню діяльність» міністр Табачник отримав з вуст заступника глави Адміністрації президента Ганни Герман. Зазначивши, що в них із міністром «дискусія» і «різні підходи» до реформування освіти, Ганна Миколаївна навела ті самі претензії, які озвучує опозиція і бунтівні студенти вишів, до «концепції імені Табачника». Підвищення плати за навчання щороку. Обмеження студентського самоврядування. Заниження статусу і рейтингів провідних українських вишів… «На кожного Табачника є в Україні президент», — сказала вона.

Табачник — «дурний жид» і «покидьок»

22 січня 2010 року, під час урочистостей з нагоди святкування Дня Соборності, зі сцени на Софійській площі директор Музею радянської окупації Роман Круцик назвав Дмитра Табачника «дурним жидом». Це викликало найбільшу хвилю оплесків. «Я зустрічав у своєму житті багато євреїв, і всі вони були розумними людьми, — зазначив Круцик. — Але такого як Табачник я ще не бачив. Це справжній дурний жид».

Ще радикальнішими висловлюваннями на адресу Дмитра Табачника відзначився український політичний діяч, радянський дисидент, Герой України Степан Хмара, зреагувавши на провал голосування за відставку Табачника з посади міністра освіти: «»Табачник — покидьок, покидьок, який не гідний звання громадянина України! Він не має права обіймати жодне державне становище, не те що міністра. Про що ми говоримо? Мені навіть соромно дискутувати на цю тему. Невже Партія регіонів не розуміє, що робить нинішньому Президенту України ведмежу послугу тим, що не голосує за відставку Табачника?».

Одіозний міністр — гей?

В інтернет-просторі гуляє інформація про нетрадиційну сексуальну орієнтацію Табачника, але, як часто буває в таких випадках, офіційних підтверджень ці тези не мають, сам міністр подібні заяви не зовсім переконливо заперечує.

«Корупційний талант»

Табачник перетворив систему освіти на дійну корову, констатує нинішній міністр Сергій Квіт.

«Міносвіти створило таку ситуацію, що скрізь за все треба було платити — за захисти, за призначення, але все це за готівку робилося, тому все це довести дуже важко», — розповідає міністр про попередника.

Окрім банальних хабарів у Міносвіти діяли й хитромудрі корупційні схеми. Про те, як Табачник заробляв мільйони на шкільних підручниках, преса писала ще тоді, коли він сидів у кріслі. Не була таємницею і нахабна приватизація нерухомості. Кілька будинків у центрі Києва колись належали міністерству освіти. Табачник виселив освітян, віддав приміщення в оренду приватній фірмі рідного брата, фірма зробила реконструкцію, а невдовзі — приватизувала «золоті» квадратні метри.

Якби не Майдан, Дмитро Володимирович вкрав би і власне міністерське крісло. Працювати під нарікання мовчання неосвічених чиновників, які тупо хихикають за спиною

Резонансні справи Діми та Михайла

Львівський ЦУМ і ресторан «Столичний». Ця історія почалася 1995 року. Тоді Львівський ЦУМ (найбільша торгова площа столиці Галичини) був перереєстрований у ЗАТ і перебував у власності трудового колективу. Через 5 років було здійснено додаткову емісію акцій за рахунок інвестицій польських підприємців Єжи Коніка та Ярослава Новацкі. Таким чином, поляки стали акціонерами ЦУМу. Але через півроку на ЗАТ прийшло «стороннє» керівництво і здійснило рейдерське захоплення. Керівництво негласно представляло інтереси Дмитра Табачника. Роздобути Львівський ЦУМ Дмитру Володимировичу вдалося завдяки хорошим зв’язкам у Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку. Зокрема, з першим заступником виконавчого секретаря ДКЦПФР Андрієм Портновим і колишнім начальником відділу реєстрації емісій Іваном Гранцевим, він водив дружбу. Усе відбувалося за накатаною схемою — справа дійшла до суду, майно і права універмагу перепродали іншим особам, а поляки, відповідно, залишилися з носом.

Ситуація (махінація) подібна до ЦУМу повторилася і в Києві з ВАТ «Столичний» (більш відомим як ресторан «Столичний», що розташовувався в самому центрі Києва — там, де Хрещатик переходить у Європейську площу). Наприкінці 2003 року «Столичний» перетворюють із ВАТ на ТОВ. Але товариш Іван Гранцев помічає «неточність» в оформленні документів, і комісія скасовує перереєстрацію. Далі справа техніки — позов подається до суду, після нього проводяться традиційні збори акціонерів без участі головних власників акцій і призначається новий керівник. У цьому випадку головою правління ВАТ «Столичний» став Євген Гарькуша. При цьому в самому «Столичному» про те, що відбувається, нічого не знали. Гарькуша кілька разів перепродує майно, зокрема й фірмі «Грааль».

Свавілля «Грааля». Початком відліку цієї історії можна вважати 2003 рік, коли в КМДА провели конкурс на реконструкцію Європейської площі. Інвестиційний конкурс виграла маловідома фірма «Грааль». Ця перемога зробила фірму фактичним господарем території всередині кварталу, розташованого за готелем «Дніпро». «Грааль» запропонували проєкт 160-ти метрового хмарочоса з підземним паркінгом на 1100 місць. Експерти одразу розсекретили фірму та її приналежність до бізнесу Михайла Табачника. Найсмішнішим у цій ситуації виявився конкурс, який мав суто номінальний характер. На підтвердження цього — раду конкурсу очолювала Ірина Окунєва, директорка «Грааля».

Будівництву хмарочоса заважав будинок за адресою Грушевського 4Б. Представники фірми намагалися створити такий собі будівельний вандалізм і довести будинок до знесення. Задум не вдався, втрутилися громадські активісти. Вони перетворили будинок на громадсько-культурний центр і навіть отримали на будівлю документи, що підтверджують культурну спадщину. Але через кілька днів втрутилася невідома сила і Головне управління охорони культурної спадщини КМДА скасувало свій наказ.

Однак знесення будинку в центрі столиці — це не так просто. Хоч будинок вважався нежитловим з 1989 року, у квартир були власники. Тому «Грааль» вирішили скупити всі квартири в будинку 2006 року. Але справа все одно застопорилася. Сьогодні вона знову на вустах у громадськості. До знесення, яке прикривають реконструкцією, долучився екс-депутат столичної Міськради, олігарх Олександр Лойфенфельд.

Хлібна справа. У квітні 2002 року Фонд майна Криму видав розпорядження про безоплатне передання пакета акцій (51%) ВАТ «Кримхліб» низці кримських сільгосппідприємств, з якими «Кримхліб» не мав жодних стосунків. І тут якимось дивним чином контрольний пакет акцій опинився в розпорядженні київського підприємства «Гермес-Агро», що працює під крилом лізингової компанії «Хліб України» Її засновником було ТОВ «Грааль». Своєю чергою, у засновниках «Грааля» значилися ТОВ «Авто Трейд Компані» і ЗАТ «Страхова фінансова група «Глєбов і партнери», власник яких Михайло Табачник.

У 2007 році різко почали зростати ціни на хліб на півдні та сході України. Монополія на хлібні компанії в цих регіонах належала видним «регіоналам» ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України».

«Липовий» орденоносець. У 2003 році вибухнув скандал. Олександр Мороз, лідер Соціалістичної партії України, публічно заявив, що група українських високопоставлених політиків належить до міжнародної масонської організації «Орден св. Станіслава». Але прізвища не уточнював, це допомогло справі затихнути. Однак через 3 роки Левко Лук’яненко звинуватив Миколу Азарова в носінні Ордена. А це суперечило присязі народного депутата. За Азарова відповів Пріор ордена Павло В’ялов, який підвів під монастир багатьох політиків. Він відкрив імена тих, хто входив до числа українських масонів. Серед них був і Дмитро Табачник. Тема довго мусувалася, і зрештою виявилося, що Павло В’ялов, «Великий Пріор ордена», раніше переслідувався правоохоронними органами України за шахрайство, а сам «орден», його атрибутику, титули і нагороди придумав сам. Усю цю бутафорію він продавав охочим за великі гроші, суми не розголошували, але називали цифри в кілька сотень доларів.

Полетів і навряд чи повернеться

Востаннє Дмитра Табачника бачили в Україні 28 лютого. Камера ТСН засікла його у Vip-зоні аеропорту «Бориспіль». Спілкуватися ексчиновник відмовився. Через кілька годин приліт Табачника анонсував на своїй сторінці у Facebook радник міністра МВС Антон Геращенко. Написав, що правоохоронці в Києві вже готують екс-міністру «теплу зустріч».

Однак, Дмитро Табачник без перешкод залишив аеропорт, а через добу так само легко виїхав з України. Керівник слідчого управління СБУ Василь Вовк пояснив тоді: Табачник прилітав на допит до Генпрокуратури, поки що він проходить у кількох справах як свідок. Підозру — формулюють.

«Я думаю, вони орієнтуються, коли що пред’явити Табачнику, щоб це не була просто якась формальність, якийсь креатив, а щоб це була серйозна робота. Приїхав він один раз — ще раз приїде», — запевняв Вовк.

Відтоді Табачника в Україні не бачили. Підозрюваним він став тільки через три місяці. 28 травня генпрокурор Шокін назвав статтю: розтрата бюджетних коштів, заволодіння майном, зловживання службовим становищем.

Санкції

5 березня 2014 року Рада Європейського союзу оголосила про блокування коштів відстороненого від посади президента України Віктора Януковича і 17 осіб з числа колишніх чиновників і наближених до Януковича, підозрюваних у незаконному використанні бюджетних коштів. Дмитро Табачник також увійшов до цього списку.

25 травня 2015 року Генпрокуратура України пред’явила Табачнику підозру в розтраті у справі про незаконне привласнення 2,76 млн гривень керівниками двох підзвітних Табачнику відомств: Інституту інноваційних технологій і змісту освіти та державного видавництва «Освіта».

6 червня 2015 року ЄС опублікував рішення про продовження санкцій проти Дмитра Табачника ще на дев’ять місяців.

У липні 2015 року Служба безпеки України оголосила Табачника в розшук, йому інкримінують розкрадання державного майна в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 ККУ).

30 червня 2016 року Печерський районний суд Києва заарештував як грошові кошти та дорогоцінні метали, наявні на банківських рахунках Дмитра Табачника, так і самі банківські рахунки, відкриті в Ощадбанку.

Матеріальне становище

Дмитро Табачник — людина не бідна, судячи з кількості комерційних підприємств, до створення яких він був причетний. За 2012 рік задекларував сумарні доходи 2,7 млн грн, на його рахунках у банку — 9,5 млн грн. За інформацією новинного видавництва news.mail.ru, Табачник є доларовим мільйонером.

У 2011 році отримав дохід у розмірі 768 тис. 271 грн., а члени його сім’ї — 494 тис. 3 грн.

Дмитро Володимирович володіє земельною ділянкою (6960 кв.м), житловим будинком (559 кв.м), квартирою (298 кв.м), гаражем (58 кв.м), автомобілем Toyota Camry. У членів його сім’ї — квартира (38 кв.м).

На банківських рахунках Дмитра Табачника перебуває 5 млн. 903 тис. 390 грн., а у членів його сім’ї — 2 млн. 320 тис. 983 грн.

За даними «Української правди», Табачник має садибу в районі Кончі-Заспи, на якій розміщено три будинки. У них, стверджує інтернет-видання, мешкає сам Дмитро Володимирович, його рідний брат і батько екс-віце-прем’єра. Табачник цю інформацію відмовився коментувати.

Резюме

Табачник за влади Януковича дозволяв собі все. Він розграбував казну як тільки міг. І як висловилася Ганна Герман, Табачник причетний до крадіжки музейних експонатів, зокрема листів Грушевського. А також саме він «понівечив» систему освіти до максимально корупційного стану, тепер дипломи, захисти та іспити — дороге задоволення. Скажемо за це спасибі Дмитру Табачнику!